Жителі Київщини у 1846 році

Матеріал з Християнство уДома
Перейти до:навігація, пошук

Військово-статичний огляд. Том X. Частина 1. Київщина. Переклад з російської мови.[ред.ред. код]

III. Жителі (від 76 ст.)[ред.ред. код]

Населення Київської губернії, не включаючи духовенство і класу службовців, які складають особливі касти, можна розділити на три стани:

1) дворянство

2) середній клас (купці, міщани та різні промисловці)

3) нижчий клас - селяни та всі оподатковувані.

Дворянство[ред.ред. код]

... З одного боку час та перевороти послабили могутність сильних; з іншого, сотні економів та посесорів зробилися багатими поміщиками.

Ці нові власники з жадібністю накинулися на отримані ними власності та почали із нещасного оподатковуваного стану витягувати усе, що можна витягнути із руського, терплячого та покірного народу. Походячи з дрібної шляхти, вони і в новому їх стані залишилися такими ж невігласами за освітою; у таких поміщиків Євреї-орендатори зробилися головними помічниками по керуванню маєтками, їх стряпчими (прокурорами), адміністраторами і головами рад.

Дрібні поміщики, взагалі безтурботні, хвилюються лише про одне - щоб увесь наявний хліб перегнати у водку, хоча б пізніше довелося б самому сидіти на покупному хлібі. Чим бідніше поміщик, тим більше старається він витягнути вигоду із свого маєтку; тому що у дворян як бідних, так і багатих, майже одні і ті ж потреби, один і той же метод жити майбутніми, а не теперішніми коштами. Наслідком цього буває те, що у великих маєтках, при хорошому керуванні, становище селян покращується; у малих же при малих незгодах у господарстві - селяни повністю розорюються.

У Київській губернії Єврей завжди майже необхідний посередник між поміщиком, який продає продукти, та покупцем. За дві або за три копійки уступки на пуд або четвертину проти звичайної ціни - він купує хліб під час безгрошів'я поміщика та перепродує його вчасно купцям на пристані або за домовленістю в міста.

У всякий час, коли б поміщику не знадобилися гроші - у Євреї він має банкіра. Цей банкір бере звичайно від 10-12% на місяць, дуже рідко віддає свій капітал на 8%, та завжди на найкоротші строки, тобто на три-чотири місяці. Поміщик бере гроші, задоволений поблажливістю позичкодавця, розраховуючи, що до завершення строку буде в змозі розрахуватися. Приходить час платежу - грошей у поміщика або взагалі немає, або йому знову потрібні. Поміщик просить відтермінування векселю - єврей наполегливо вимагає платежу, нарешті погоджується на прохання боржника, бере з нього новий вексель і до капіталу прикладає накопичені проценти. Подібні відтермінування повторюються кілька разів - капітал зростає процентами і часто недбалий поміщик при невеликому боргу, маючи кілька подібних зобов'язань, стає вічним боржником.

При комерційних оборотах поміщика за посередництвом євреїв, борги є необхідною неминучою умовою. Усі боргові строки цього краю закінчуються одночасно, у "Київські контракти". Поміщик, щоб у відомий строк, маючи багато побратимів, не стати поганим боржником, або бере нову позику, або за безцінок продає продукти невчасно. Ці хвилини стережуть Євреї. Поміщики внутрішніх губерній Росії часто псують свій статок, розорюючи мужиків за залазячи у борги, тому що живуть марнотратно, у розкоші. Тут же навпаки, кожен поміщик живе скромно незатійливо - гірше, ніж якби жив без боргів. І завжди без грошей.

Окрім полювання, пристрасть поміщиків полягає у мандруваннях по ярмарках. Не бути на якійся річній ярмарці - величезне лихо для пана; навіть недільні ярмарки у містечках відвідуються ними з особливим задоволенням. Тут передаються новини, партії євреїв встановлюють ціни на продукт, позичають, продаються, міняють коней, екіпажі і т. д.

Хоча дуже мало, але на жаль ще є такі поміщики, які вважаючи селян напівдикими, виправдовують цим своє невігластво та свою байдужість до життя селян.

Середній клас[ред.ред. код]

Із загальної кількості жителів видно, що клас купців та міщан, розсіяних по містах, переважно складається із Євреїв. Крім м. Києва у всіх інших містах та містечках, торгівля виключно лежить у руках Євреїв, яким байдужість туземців надала усі вигоди, що в великоросійських губерніях, належать руському купецтву. З маленьким капіталом Єврей приписується у званні міщанина до містечка, заводить корчму, пускається у прибутковий продаж водки, споює жителів у борг - обраховує, таємно приплюсовує, бере з них хлібом та продуктами, яких на кінець літа є в надлишку у кожного мужика; виходить так, що в одному і тому ж селі Єврей, не маючи ні землі, ні городу, ні своєї, ні найманої пашні, цілорічно має багаті запаси продуктів, а бідний селянин, що здається і працював - до весни майбутнього року не має нічого.

На кінці зими та перед початком весни перед посівами багато жителів відомого за Статистикою краю достатку бувають без хлібу. Мужик у скруті звертається до Єврея, який за величезну надбавку позичає на посів, та значна частина майбутнього урожаю таким чином переходить в амбар благодійника-єврея.

Наразі до кожного містечка приписують відставних солдат, вільновідпущених та однодвірців; деякі з них не маючи своїх пашень та господарств, живуть ремеслами. У останні неурожайні роки волею чи неволею, вони також стали боржниками Євреїв. Тут торги іншого роду: оскільки з подібних боржників не можна отримати боргу ні хлібом, ні грошима, то жид, знаючи його ремесло, дає йому в борг з умовою, щоб боржник протягом певного часу, працював на нього. У кінці кінців позичкодавець збільшує кредит, і робітник стає вічним боржником та слугою Єврея.

У 1841 році, не дивлячись на нестаток хліба для їжі, на винокурнях його переганяли у горілку. Майже стільки ж, як в урожайні роки, в наслідок чого селяни, як казенні, так і поміщикові потерпали від нестачі хліба; багато їли хліб із картоплі, гнилушок та іншого. Тоді кмітливі жиди об'їздили села із запасом печеного хліба - голодні мужики, зраділі хлібові, готові були віддати останнє жидам-благодійникам за фунт печеного хлібу. Під заставу вони брали курча, але з умовою що курча, поки не виросте куркою, залишалося на вихованні у попереднього господаря! Таким чином у кожного підмістечкового Єврея з'являлася ціла колонія кур, які він потім по 20 к. срібних кожну збував до Києва!

При настанні жнив, деякі із малосімейних селян, які мали великі пашні, наймають для жнив руки, виплачуючи за це помічникам третій або четвертий сніп. І тут жиди до послуг: у них є боржники і цього роду, які розплачувалися руками, складуючи заробітки в амбар жида!

Словом - увійшовши у стан справ краю, не можна не пожалкувати про нещасних туземців. Однак не можна також і не віддати належне і жидам, із за яких у країні достатку можна вмерти з голоду. На всіх дорогах, великих та малих, є заїзжі будинки та корчми; раніше Єврей, який поселявся в них, мав усе необхідне для подорожнього; а тепер коли у 1846 р. право утримання корчмів у Євреїв віднято, і коли посадили в них безтурботного мужика України, то подорожній не знайде майже нічого ні для себе, ні для коней. Безтурботність туземців не дозволяє в них жодної промисловості; подорожні не дивлячись на те, що станції великі, повинні їхати від містечка до містечка, бо можуть бути доволі упевненими, що після вигнання Євреїв, в жодній корчмі вони не знайдуть нічого необхідного для ночівлі.

Проживаючи у дружніх товариствах, Євреї повністю одностайні і в хитруванні. Кожен із них займається різною гілкою промисловості, і один одному під страхом вигнання із товариства шкодити не буде.

Селяни[ред.ред. код]

Цей клас складає головну, основну частину народонаселення губернії.

Селяни розмовляють Малоросійською мовою...

Характер народу флегматичний; тривале панування над краєм стороннього племені, гніт пережитий народом - утворили безпечний байдужий характер, і цю підсвідому покірність долі, яка проявляється у туземцях.

Багата природа покровительствує народній ліні. Малоросіянин ще з дитинства до всього байдужий. Житель цього краю похмурий, небалакучий; у народу існує особлива лаконічна мова, зрозуміла лише йому одному.

Чесність, простодушність та патріархальне хлібосольство складають гордість кожного селянина.

Темні сторони характеру нинішніх туземців складають: лінощі, безпечність, схильність до пияцтва та недбальство у праці.

Малоросіянин при видимій безпечності верткий, невгомонний, коли хоче досягнути поставленої мети. Часто показна добродушність та простота є прорахована хитрість.

З давніх давен принесене п'янство - начало багатьох лих по Малоросії навруги. Усі жінки п'ють горілку і матері разом із грудним молоком передають дітям звичку до цього напою.

Цікаво, але донині Український мужик не стане пити, поки він не п'яний. У піснях старої Малоросії висловлюється почуття ненависті до поляків за неволю, до жидів за обмани.

Несвідомо набожні нинішні туземці із церкви заходять у корчму - без різниці у статі чи віку. У корчмах проводять цілі дні - тут радяться про господарські діла та повідомляють один одному місцеві новини. Тут веселяться та сваряться, звідси ідуть на суд, і знову у корчмі сходяться, непримирені судом вороги, і за горілкою забувають взаємні образи.

Жителі довго пам'ятають нанесені їм образи, схильні до сварок і тяжб. Стосовно поміщиків вони працьовиті, покірні, але непостійні: люблять зміну влади - "хоч гіршій та милішій" каже місцева приговірка.

Мужики цього краю завжди похмурі, люблять сидіти вдома - на заробітки їдуть без охоти.

Селяни взагалі дуже охоче підкорюються усіляким суспільним вимогам; волю старшого виконують без заперечення; непослух трапляється головне через непорозуміння.

Із любові до відпочивання, у цьому краю постійні святкування, в яких жителі гріхом вважають будь-яку роботу, і всі нещастя приписують неповазі до свята. Люблять служити молебні та справляти поминки...

...щеплюванню від віспи жителі не довіряють і дуже неохоче погоджуються на щеплення.

Під час хвороб жителі взагалі неохоче лікуються у лікарів і віддають перевагу домашньому лікуванню. Так наприклад, хворому дають пити святу воду, узвар із трави, освяченої 1 серпня, (свячене зілля) і т.д.

Чоловіки та жінки терпіти не можуть лазаретів - і велико охочі до кровопускання.

Рух народонаселення[ред.ред. код]

У 1846 р. із 26827 померлих померло: дітей до одного року 7959, до п'яти років 13106, а літніх більше 60 років 4264.

...дуже небагато із поселень збудовані правильно; будинки сільських жителів розкидані і часто роз'єднані між собою городами і садами - для вигоди від близькості води помешкання селян розташовані переважно вздовж течії річок та струмків. Майже усі поселення перерізані великими дорогами, і оскільки розкидані, займають під садиби значно більше землі, ніж у великоросійських губерніях.

V. Освіта (від 134 ст.)[ред.ред. код]

...Багато із селян починають розуміти користь навчання грамоти, але небагато ще охоче посилають в училища своїх дітей через страх, що хлопчик, навчившись грамоті, не захоче вже займатися землеробством і не буде помічником у господарстві. Нині в маєтках державних селян ця пересторога починає потихеньку розсіюватися.